Святий Патрік — це дещо більше, ніж те, як його зазвичай вшановують на американський манер. Справа всього його життя була відзначена вірністю євангелізації та Євангелію.
Кажуть, що представники з Ірландії приїжджали до Америки, щоб подивитися, як там святкують День святого Патріка. Це дивне свято в американському календарі, сповнене молочних коктейлів із трилисниками, річок, пофарбованих у зелений колір, і великої (дуже великої) кількості випивки. Я залишу ірландцям вирішувати, чи вдалося американцям передати сутність їхньої культури, але це свято у Америці точно не передає сутність самого святого Патріка.
Ким був Святий Патрик?
Як і у випадку з багатьма святими та героями ранньої церкви, дістатися до «історичного Патріка» може бути складно. Однак одним із надійних джерел є чудова книга Річарда Флетчера «Варварське навернення: від язичництва до християнства» (The Barbarian Conversion: From Paganism to Christianity, University of California Press, 1999). Немає кращої книги для ознайомлення з науковим, але доступним описом довгого, повільного й дивовижного переходу Європи від язичництва до християнства.
І що ж Флетчер каже про Патріка? Перш за все, нам потрібно знати, чого Патрік не робив.
Він не виганяв змій з Ірландії: відсутність змій в Ірландії була відзначена римським географом Соліном ще у третьому столітті.
Він не складав той чудовий гімн, відомий як «Щит святого Патріка» (Saint Patrick's Breastplate): мова цього твору датується приблизно трьома століттями пізніше.
Він не переїжджав колісницею тричі свою сестру Лупайт, щоб покарати її за нецнотливість...
Він не використовував листя конюшини (трилисника), щоб проілюструвати новонаверненим християнам Особи Трійці: правда, він міг це робити, але лише в сімнадцятому столітті нам починають розповідати, що він це робив (с. 82).
Відрізнити факти від вигадок про Патріка особливо складно, тому що його рукописи не завжди передавалися надійно, а також тому, що він писав напрочуд поганою латиною. Маючи незначну формальну освіту, Патрік погано володів латиною. Флетчер каже, що латина Патріка є «простою, незграбною, важкою, іноді двозначною, а часом незрозумілою» (с. 83). Погане письмо та погані джерела призвели до появи великої кількості невірної інформації про святого Патріка.
Проте існує широкий консенсус щодо основних етапів його життя. Патрік, який прожив своє доросле життя у 400-х роках, насправді був британцем, а не ірландцем. Він народився в християнській родині, мав родичів священиків і дияконів, але, за його власним визнанням, не ріс добрим християнином. Підлітком його захопили ірландські рейдери та забрали в рабство до Ірландії. Його віра поглибилася під час цього шестирічного випробування. Втікши з Ірландії, він повернувся додому до Британії. Перебуваючи з родиною, він побачив сон, у якому Бог закликав його повернутися до Ірландії, щоб навернути тамтешніх язичників у християнство.
У своїй «Сповіді» (Confessio) Патрік зворушливо пише про свій тягар благовістя ірландцям. Він чітко пов’язує своє покликання з наказами Святого Письма. З-під його пера виходять біблійні алюзії, такі як «народи прийдуть до тебе з країв землі», «Я поставив тебе світлом для народів» та «Я зроблю вас ловцями людей». Розглядаючи справу свого життя крізь призму 28-го розділу Євангелія від Матвія та 1-го розділу Дій Апостолів, Патрік молився, щоб Бог «ніколи не дозволив мені відлучитися від Його народу, який Він придбав на краю землі». Для Патріка краєм землі була Ірландія.
Повідомляється, що протягом десятиліть Патрік здобув «багато тисяч навернених». Він благовістив у містах і селах. Він заохочував чернечий спосіб життя, висвячував священиків і засновував церкви. Патрік також був, за виразом Флетчера, «просякнутий Біблією».
Бути зануреним у Писання не було чимось нечуваним. Новим було розуміння Патріком місіонерського мандату Біблії. Патрік зрозумів, що Бог хоче, аби церква здобула народи світу для Христа. Флетчер стверджує, що ніхто в західному християнстві не був настільки охоплений такими переконаннями. Наскільки нам відомо, Патрік був першою людиною в історії християнства, яка сприйняла біблійні накази буквально; яка зрозуміла, що навчання всіх народів означає навчання навіть варварів, які жили за межами кордонів Римської імперії.
Це і є спадщина Патріка: благочестиве і ревне бажання бачити виконання Великого Доручення, навіть (або особливо) серед тих самих ірландців, які колись зробили його своїм рабом.
Сьогоденна культура може пам’ятати святого Патріка у кумедний (а іноді й небезпечний) спосіб, але добре, що ми його пам’ятаємо. Прикро, що прабатька західних місій вшановують переважно питтям пива та мріями про лепреконів, але принаймні його вшановують. Ми не знаємо багато напевно про Патріка. Але того, що ми знаємо про його амбіції та служіння, має бути достатньо, щоб змусити всіх нас трохи позеленіти від (освяченої) заздрості.
Оригінальна стаття: «Who Was St. Patrick?» (Kevin DeYoung)